Члени Партії регіонів і Коаліції свідомо пішли на те, щоб взяти всю відповідальність влади на себе

Координатор парламентської більшості, лідер фракції Партії регіонів Раїса Богатирьова відповіла на питання журналу "Профиль".

- Наскільки можливе прийняття компромісного варіанта закону про КМУ?

- Я пропонувала й до підписання Універсалу й пізніше одночасно підготувати й прийняти два законопроекти "Про Кабінет Міністрів України" та "Про Президента України". Такий хід подій повинен був багато в чому зняти напругу між галузями влади й компромісно в конституційному полі на довгий час чітко розмежувати повноваження глави держави й прем'єр-міністра й запобігти безглуздому протистоянню політиків. Ми одержали б, без перебільшення, гарантії домовленості й стабільності на значний час. Однак у Секретаріаті Президента України фактично відмовилися працювати над своїм законопроектом. Я не знаю, що там відбулося, але ясно, що це було зроблено спеціально, що тільки погіршило ситуацію. Це була слабка й невдала, як бачимо, гра аматорської дворової команди, яка чомусь увесь час переконана, що грає в суперлізі, а ми, мовляв, тільки вийшли у вищу лігу.

Чи є порушення в процедурі прийняття й у самому тексті Закону "Про Кабінет Міністрів України", відповість Конституційний Суд. Закон вирішує головне завдання - дає можливість працювати Кабінету Міністрів на сучасній правовій основі. Зрештою, ми продемонстрували не потішну й декоративну готовність жити під покровом нової парламентсько-президентської політичної системи, а реально адаптували через Закон конституційні зміни в реальну практику роботи Кабміну. У цьому черговому конфлікті якось забули або намагаються не побачити, що ми не тільки закріпили нові функції за урядом, але й збільшили суму політичної відповідальності виконавчої влади перед суспільством.

Очевидно й те, що Президент, незважаючи ні на що, дуже сильна політична фігура, здатна юридично на дуже багато чого. Інститут Президента буде, і ніщо його зараз не може похитнути. По даним одного з соцопитувань, ліквідувати інститут Президента хотіли б тільки 20% громадян. Виходить, решта 80% цю ідею як мінімум не підтримують! Народні депутати не можуть іти проти народу! Так що ми приречені працювати разом і шукати компроміси. Правда, з двох сторін.

- Чи можливий такий компроміс і в чому він може полягати стосовно політреформи?

- Оскільки політика - це мистецтво можливого, то, звичайно ж, домовитися ми б хотіли завжди. Інше питання, на якій платформі? З одного боку, ми зобов'язалися твердо триматися договору, який, по суті, є і якоюсь політичною програмою, підписаною членами антикризової коаліції. Можливо, ще немає повного усвідомлення цього факту, але саме антикризова коаліція разом з урядом сьогодні є ключовим чинником національної стабільності. В силу своєї функції ми приречені генерувати не тільки антикризові ідеї, але й боротися за реформи. А опозиція встановила в парламенті таку здорову-прездорову гаубицю й стріляє поки що гнилими гарбузами по всіх наших ініціативах. Опозиція гранично цинічна в боротьбі за владу. Якщо їй вигідно використовувати нас, щоб побити Президента, вона це робить із посмішкою Каїна на обличчі, а потім, сховавши зуби, пояснює без усякого сорому, що, мовляв, завтра вона сама особисто у влади цим скористається. Звичайно, наші ситуативні союзи можливі й завтра, але я ненавиджу цю брехню, що виснажує душу моєї країни. Опозиція увесь час діє методом лову риби на порожній гачок, або прив'язуючи до нього якусь незначну обгризену червону ганчірочку. З іншого боку, у нас немає 300 голосів для модернізації Конституції. І знову ж питання – з ким її модернізувати? З БЮТ у нас дуже великі розбіжності, з Президентом теж, хоча значно менш принципові. Але як домовитися? Ми постійно відчуваємо штучні мікроконфлікти, що нав'язують нам по лінії Кабмін-Секретаріат Президента. Тому тут повинен проявити себе парламент, який має найбільшу повноту влади в цьому питанні.

Очевидний факт – ми рухаємося повільно в інституціональну безвихідь. Тому без змін до Конституції вже не обійтися. Та й виявилося занадто багато бажаючих пограти на змінах Конституції з різних сторін . Хоча я як і раніше вважаю, що проблема не тільки в тексті таких змін.

- Політологи прогнозують ідеологічну кризу в Партії регіонів. Ви відчуваєте назрівання такої кризи? Яка подальша стратегія партії? В чому потрібні (або не потрібні) зміни?

- Стосовно того спектра політологів, які прогнозують кризи, можна побачити, хто в них зацікавлений. Я такої кризи не бачу. В той же час не скажу, що в Партії регіонів все йде як по маслу. Адже ми давно не проводили з'їзд і, звичайно ж, у нас є маса питань, які потрібно терміново вирішувати. Це тільки здається, що вибори пройшли рік тому і можна розслабитися – ні! Ми повинні ретельно подивитися на роботу партії по всій країні за цей рік. Оцінити її можливості і потенцію: може ми когось заберемо до Києва, а може когось і взагалі відрахуємо за неуспішність. Зараз ми повинні діяти жорстко, швидко і рішуче: аналіз, інвентаризація і перспективи.

Ми, прийшовши до влади в нових умовах жорстокої конкуренції, повинні серйозно задуматися про чітку партійну ідеологію. Не відкриватиму зміст внутрішніх дискусій, але до майбутнього з'їзду ціла група з керівного ядра партії, як видно й за їх публічними заявами, готує свої пропозиції щодо ідеології розвитку партії, її позиціонування в системі національного прагматизму. Я теж осмислюю процеси, які відбуваються в партії й країні, і пропоную у своїх статтях, інтерв'ю публічні дискусії стосовно багатьох уже історичних проблем нашого курсу - про цінності, владу, волю й демократію.

Я запропонувала ідею національного прагматизму не для красивої обгортки. Це, після поглиблення в нашу історію і серйозних експертиз геополітичних дрейфов України, єдиний шлях для тих, хто хоче не піти з новими аріями в невідому вічність. Це, швидше за все, єдиний спосіб придбати історичний і державний імунітет, інакше нас возитимуть в інвалідній колясці то сюди, то туди, а ноги-то у нас здорові! Та й руки пів-Європи обслуговують, правда, в більшості на принизливих холопських умовах. Головне, треба остудити нашу буйну і амбітну українську голову і зрозуміти, що ми одні у всьому світі. Ви дорікнете, що це егоїзм. Так! Національний! І головне гасло – Україна перш за все! Інакше, як у Еклезіаста – буде все як було. Почитайте про Україну, її долю, майбутнє у одного з пророчих письменників, Івана Нечуй-льовіцкого. Його "Кайдашева сім"я" – це як модель сьогоднішнього життя українців. Історія змінилася, а люди не міняються.

- Ваш лідер раніше заявляв про необхідність однозначної зовнішньої політики України. Якими повинні бути стратегічні пріоритети? Курс на ЄЕП?

- Уряд разом з Верховною Радою прийняли всі законопроекти, необхідні для вступу до СОТ. Залишилися формальності. Ми фактично вже ногами у ВТО, необхідно перемістити туди й руки. Але це не означає, що ми вступимо туди і більше нічого не робитимемо. Віктор Федорович прораховує декілька ходів вперед і як лідер парламентсько-урядової коаліції розуміє, що потрібно рухатися далі. Україна не може допускати того, що взаємовиключає в своїх пріоритетах. Все логічно – спочатку ВТО, потім решта організацій, де ми бачитимемо інтерес для держави.

- Як "виправити" імідж України, що похитнувся? Чи відчуваєте ви недовіру до вас, як до правлячої партії, з боку західних партнерів? Наскільки конструктивні відносини з Росією?

- Цікаве питання: Не думаю, що імідж України похитнувся сьогохвилинно. Це було зроблено давно і ще до приходу нашої команди до влади. Звичайно, що якась настороженість з боку Заходу проектується й на нас, але це стосується не тільки нашої політичної сили, але й інших партій. Виправити ситуацію й просто, та одночасно складно. Для цього нам потрібно об'єднатися і об'єднати країну. Але проблема в тому, що ми бачимо об'єднання по-різному. Одні хочуть йти по шляху визначення владних інституцій і розробці механізмів їх взаємодії, інші йдуть шляхом встановлення правил гри і відповідальності. Ми приречені знайти золоту середину в цій суперечці. Також і у відносинах з найбільш пріоритетним стратегічним партнером Росією – рано чи пізно (краще рано), ми прийдемо до схеми співпраці "вранці гроша - увечері стільці".

- Чи згодні ви, що сьогодні абсолютна відповідальність за країну, зокрема за добробут громадян, лежить на коаліції, уряді?

- Ми всі (члени ПР і коаліції) неодноразово підкреслювали, що свідомо пішли на те, щоб узяти всю відповідальність влади на себе. Іншого бути не могло, коли країна через безвілля влади скачувалася до занепаду по багатьом чутливим для всіх параметрам. За макроекономічними показниками, по інвестиційній привабливості, по відносинах із стратегічними партнерами ми, звичайно ж, відповідальні і, думаю, цілком прогнозовані. Але є й зворотний бік медалі. Це стосується тарифів на житлово-комунальні послуги. Багато людей вважають, що за таку тарифну політику (невиправдано завищену в більшості міст) теж відповідальний уряд і коаліція. Хочу нагадати, що ми не маємо відношення до підвищення тарифів. Втім, з ухваленням закону про імперативний мандат, хоча, на мій погляд, і неконституційного, ми його використаємо в своїх цілях і примусимо місцевих депутатів від партій, що входять в коаліцію, повернути собі довіру. Й надалі ми не будемо, як деякі, спихати всі нелади на міфічні скорочення поголів'я довгоносиків, щоб самим виглядати білими і пухнастими. Ми прийшли працювати, а працююча людина не пахне трояндами, хоча: дуже б хотілося, щоб у нас люди пахли трояндами, свіжим вітром і усмішкою. Це була б візитна картка довіри і гармонії.

- Ви як колишній міністр охорони здоров'я можете прояснити ситуацію навколо скандалу з використанням стволових клітин? Чому парламент, не дивлячись на неодноразові заяви ПАРЄ, не створив ніякої комісії для розслідування цих обставин? У чому тут більше правди, а де більше неперевірених чуток?

- Спасибі за цікаве і детальне питання, але воно більше в компетенції нинішнього керівництва Міністерства охорони здоров'я або керівництва Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров'я. Для мене тут головна проблема – зберегти високий український науковий потенціал. Дослідження в цій сфері, наприклад в США, щорічно коштують мільярди доларів. Ми ж маємо тут безперечні пріоритети. Їх треба за всяку ціну захистити на державному рівні. Без сумніву, що тут, як і усюди, можуть бути зловживання. Але всі повинні знати, що вони особливо чутливі, їх все одно не вдасться приховати, й за них жорстоко й послідовно каратимуть.

Версія для друку