Виступ Раїси Богатирьової на засіданні Кабінету Міністрів 21 березня 2007 року

Чи не вперше в історії нашої незалежності ми реально звітуємо перед українським народом від імені його Уряду про діяльність парламентсько-урядової антикризової коаліції. Новітня політична історія і воля виборців в нових умовах реформованої політичної системи привели нас у владу в надзвичайно складній ситуації соціально-економічної кризи.

Шановний пане Прем’єр-міністре України!
Шановний пане Голово Верховної Ради України!
Шановні члени українського уряду, народні депутати!
Поважні журналісти та запрошені!

Чи не вперше в історії нашої незалежності ми реально звітуємо перед українським народом від імені його Уряду про діяльність парламентсько-урядової антикризової коаліції. Новітня політична історія і воля виборців в нових умовах реформованої політичної системи привели нас у владу в надзвичайно складній ситуації соціально-економічної кризи. Соціальний популізм, підміна ринкових законів політичним авантюризмом попередніх урядів призвели до втрати темпів розвитку і глибокої деформації ключових показників якості життя. На все це накладалась політика войовничого волюнтаризму, ідеологічна агресія, нетерпимість до опонентів, тотальний тиск на опозицію на чолі з Віктором Януковичем.

Це призвело більшу частину нації до глибокої апатії, чутливої втрати конструктивної і будівничої громадянської енергії. Суспільний принцип накопичення був замінений на егоїстичні прибутки “любих друзів”. Реальні показники розвитку оцінювались не профіцитом бюджету, а виготовлялись майданними політтехнологами. Довіра до влади впала до межі. Неповернення.

Попереду були руїни незміцнілих конструкцій української державності. Потрібно було діяти. Ініціативу взяла на себе Партія регіонів, яка, відкинувши в минуле ідеологічні штампи, спільно із своїми партнерами соціалістами і комуністами запропонувала Президенту України об’єднатись навколо національного інтересу.

Віктор Ющенко, як Глава держави, в цей непростий для національних викликів час виявив повагу до вибору українського народу і взяв спільно із нами політичну відповідальність за розвиток України.

Віктор Федорович Янукович вдруге став Прем’єр-міністром України. І вперше в національній історії лідером парламентсько-урядової коаліції. Саме навколо його фігури сьогодні і ведеться основна дискусія, як всередині країни, так і за її межами, щодо майбутнього України, цінностей демократії, якості прав і свобод громадян і європейського вибору українців.

Ефективна, вмотивована державним прагматизмом, відповідальна і наполеглива діяльність у проведенні внутрішньої і зовнішньої політики Прем’єр-міністра України перетворила його в політика, який жорстко і послідовно відстоює інтереси України.

Це ми відчули сьогодні у розгорнутому і професійно-політичному звіті Уряду про квартальні результати соціально-економічних планів Кабінету Міністрів. Легко говорити про статистику успіхів, що постійно росте. Важко, неймовірно важко було зламати хребет повзучій кризі. Особливо в ситуації спровокованої недовіри до влади, галопуючої інфляції, масової корупції, ідеології феодалізму.

Тоді-то Віктором Януковичем і був застосований перевірений практикою принцип Людвіга Ерхарда: “Джерело благополуччя у виробництві, а не в перерозподілі і споживанні.” В цьому і полягала принципова відмінність програми Уряду Януковича від програм Урядів Тимошенко і Єханурова. Уряд пріми сучасної опозиції так налякав інвесторів перерозподілом, що вони до цього часу бояться повертатись в Україну. А споживання “любих друзів” в Уряді пана Єханурова досягло такого рівня, який згубив Римську імперію. Природня монополія “НАК “Нафтобаз України” перетворилась в касу взаємодопомоги не українській громаді, а сімейно-кумовському кооперативові.

Перший квартал 2007 року засвідчив, що ідеологія індустріального Сходу добротно прищеплена в українську економічну модель розвитку. Вона змінила навіть психологію постійно революційних громадян, які у Львові віддали належне економічному прагматизму Прем’єр-міністра. З’єднавши їх пасіонарність із інвестиційною потужністю Сходу, ми здатні швидко перетворити Україну в постіндустріальну демократію з високими стандартами життя.

Загальнонаціональний валовий прибуток, стабільно низький рівень інфляції і безробіття, постійне зростання внутрішніх інвестицій, збалансована регуляторна політика дали можливість висунути і почати реалізацію Урядом другого принципу Ерхарда: “Добробут для всіх”. Інвестиції в соціальний сектор за підсумками першого кварталу і в планах на майбутнє мають, без сумніву, безпрецедентний характер. Причому, мабуть що вперше, динаміка зростання заробітної плати і соціальних виплат реально випереджає темпи інфляції.

Ще вчора нам пророкували гіперінфляцію, обезцінення гривні, доларизацію економіки, а сьогодні ми маємо цілком збалансовану монетарно-економічну систему. За короткий період часу збереження населення в банківський системі зросли в 1,8 рази. Причому соціальний сектор, який завжди провокував загальнонаціональні кризи, сьогодні виступає активним партнером Уряду, перетворюючи свої накопичення в ефективний національний інвестиційний ресурс.

Я не можу ставити перед собою мету дати оцінку економічному росту, який забезпечено Урядом. Це математично точно і мотивовано показано в звіті Уряду. Але, як політик і координатор парламентсько-урядової коаліції, маю право на деякі висновки.

Перший. Ми виправдано взяли на себе політичну відповідальність в умовах глибокої кризи і повернули стабільність як ключовий фактор національного розвитку. Криза перестала бути детонатором суспільних настроїв і причиною соціальних конфліктів. Таким чином, у нас є легітимна і об’єктивна причина для зміни програмної мети парламентсько-урядової коаліції – стати коаліцією, що забезпечить національну єдність. Єдність влади і єдність народу. В цьому запорука прогресу, просування демократії і розширення свобод. Найбільш важливим є приєднання до цього прогресу Президента України Віктора Ющенка.

Другий. Потрібні нові орієнтири, жорсткі і прагматичні стратегічні цілі і тактичні завдання по розширенню економічної бази соціальних гарантій, участі України в світовому ринку розподілу капіталів, товарів і послуг, праці, формування глобальної і регіональної системи безпек використання геополітичних можливостей і переваг України. Основою цього має стати програма дій Уряду. Саме вона має зреалізувати третє важливе гасло Ерхарда і Аденауера для українського часу: треба навести лад і повернути українцям людську гідність і впевненість у власних силах. В центрі Урядової політики має бути людина із всіма її потребами і ресурсами. Саме кожен із українців має стати найбільш ефективним і переконливим інвестором.

Третій. Для цього парламентсько-урядова коаліція на основі програми дій Уряду має запропонувати великий портфель реформ, в основі якого має бути реформа податкової системи, програма боротьби з бідністю, реформа суду і всієї правоохоронної системи, а також антикорупційна програма.

Четвертий. Все це має переслідувати головну мету – перейти до нової якості економічної моделі розвитку. Я маю на увазі створення відкритої, публічної і соціалізованої економіки, де покращення соціальних стандартів якості життя вже не залежить від якості соціального конфлікту, а є наслідком сталого розвитку. Треба розуміти, що найбільш складним і відповідальним завданням для Уряду в цьому секторі його відповідальності є програма детінізації економіки і пошуки моделей створення публічних ринкових механізмів стимулювання переходу до солідарного суспільства.

Можна передбачити, не зловживаючи цифрами прогнозів, що ми можемо в такому випадку мріяти про подвоєння в розумні терміни ВВП і Державного бюджету.

Сьогодні у звіті Уряду я почула, що це може стати реальністю. Принципово треба зрозуміти, що ми, як політична влада, тільки рухаючись в цьому напрямку, вправі розраховувати не тільки зберегти в партнерах відданий нам сьогодні корпус виборців, але й підписати відповідальний договір про довіру з усією національною громадою.

Це можливо зробити при наполегливій і щоденній спільній праці політичної більшості і Уряду. Чільне місце в формуванні моделі українського прогресу належить Главі держави Віктору Ющенко. Співпраця з ним у всіх секторах розвитку є взаємним обов’язком. Президент приречений сприяти ініціативам парламентсько-урядової коаліції і забезпечувати їй конституційну площадку для ефективного виконання програми соціально-економічного розвитку. Його будь-яка опозиційність в цьому плані неприпустима і навіть небезпечна, бо обов’язково підірве стабільність і приведе до чергового розколу. В основі наших стосунків лежить тільки діалог. Найскладніше зараз пройти спільний шлях по розмежуванні повноважень між інститутами Президента і Уряду.

Головне бути терпимими, діяти в національних інтересах і в конституційному полі. Думаю, що цьому має сприяти створення при Президентові України консолідованої комісії від всіх гілок влади по завершенню реформи Конституції.

Напевно, не буде сприяти нашим планам вже об’єднана опозиція. В Україні зараз вона особлива. Якась не дуже українська. Її головна мета - не конструктивна критика Уряду, не альтернативне планування стратегії і тактики державного розвитку, а постійне бродіння по Києву, регіонах і закордонах з діжкою дьогтю. Опозиція хоче влади, аби знову перерозподіляти і споживати.

З нашою опозицією складно, майже неможливо вести конструктивний діалог. Але це наша опозиція. Ми, як політична більшість, просто зобов’язані шукати і для опозиції її відповідальне перед народом місце в політичній системі.

Можливо, з позиції влади, ми маємо більше залучати їх до спільної роботи в інтересах суспільства. Я підтримую внесення змін до Регламенту Верховної Ради України у виді спеціальної глави про опозицію. В іншому випадку вона буде і далі діяти по Законах Гуляй Поля.

Шановні колеги!

Досвід роботи парламентсько-урядової коаліції показав, що в нових умовах вона стала ефективним локомотивом національного прогресу. Спільна політична і програмна відповідальність парламентської більшості і Уряду створили практично досконалий і системний механізм швидкого і якісного формування законодавчих інструментів для реформ, що проводяться Урядом. Звичайно, що труднощів надто багато, аби ідеалізувати ситуацію. І вони всім відомі. Ми вчимося на марші історії. Тому наша політична конструкція є досить гнучкого і прагматично реагує на об’єктивні і навіть суб’єктивні виклики, які випробовують наш союз.

Впевнена, що тільки в його зміцненні наша сила і логіка майбутнього. Тому я більше говорила про наші успіхи і плани. Але вирішення наших проблем є також нашим пріоритетом, реалізовуючи які ми шукаємо спільні успіхи. Я зупинюсь дуже коротко тільки на деяких.

Перше. Мені здається, що нам не варто втрачати баланс стосунків між парламентською більшістю і Урядом. Показово існує модель, яка має бути застосована в цьому випадку – це відносини Прем’єр-міністра і Голови Верховної Ради України. Постійні консультації і компроміси, які вони демонструють у співпраці, сформували високу державну дисципліну і відповідальність рішень. Нам треба посилити роботу Ради коаліції, зробити її дієвим і цементуючим мостом між коаліцією і Урядом. Центром формування політики має бути не тільки Кабінет Міністрів України, але й депутатський корпус політичної більшості. Тоді народні депутати будуть ідеологами наших успіхів. Зрозуміло, що мова йде про ті служби Уряду, які зобов’язані забезпечити координацію урядової політики із більшістю.

Друге. Нам треба відпрацювати програмні позиції, які є максимально витребуваними в суспільстві, особливо нашими виборцями, і світовою спільнотою. Я розумію, що є проблеми, вирішення яких вимагає часу. Але є такі, які були, наприклад виборчими маркерами в програмі нашої партії. Я не буду їх перераховувати. Ви всі їх знаєте. Треба визначитись.

Третє. Законодавчі ініціативи. Мені видається, що треба в них переходити до якихось системних пріоритетів. Я сьогодні про деякі з них вже говорила. Напевно, їм можна було б присвятити окреме засідання Уряду. Наприклад, в економічному, соціальному і особливо в гуманітарному блоках. Ми готові до глибокої податкової реформи, амністії тіньових капіталів, переходу до системи соціального страхування. Суспільство чекає відповіді. Яку гуманітарну політику буде проводити Уряд? Яка модель енергетичної політики України може забезпечити їй реальну енергетичну незалежність?

Мої запитання є тільки наслідком очевидних успіхів Уряду парламентської більшості. І мені, як і вам хочеться, щоби цим успіхом жив і український народ. Я знаю, що ми маємо думати, як в свій час Людвіг Ерхард, коли він сказав, що «Еліксир життя для нас – згода німецького народу з моїми діями». Український народ вже раз висловив свою точку зору з цього приводу, віддавши перевагу на виборах 2006 року Партії регіонів і її лідеру Віктору Януковичу.

Версія для друку